47335 Колодне

Вперше у документах Колодне (Колодень, Колодно) згадується 9 липня 1463 року, причому як містечко, є згадка також у 1465 році. Після нападу на нього татар у 1589 році стало селом. У 1906 році тут проживало 2458 мешканців, 1913 року - 2471, нині - понад 1400 осіб. До 2020 року входило до Збаразького району.

Католики латинського обряду Колодного, як не дивно, належали до порівняно дуже віддаленої парафії у Тернополі Львівської архідієцезії. У 1782-1783 роках у селі коштом місцевого власника Михайла Жевуського збудували громадський храм в пруському стилі з дерева та цегли за зразком саксонської каплиці у Варшаві. Цього ж, 1783 року Колодне разом із святинею передали в юрисдикцію Луцької дієцезії.

47114 Сураж

Перша писемна згадка про Сураж датується 1390 роком. Принаймні, від 1589 року був містечком. У 1640р. місцева власниця Анна Алоїза Острозька (у шлюбі Ходкевич) пожертвувала Сураж заснованому нею єзуїтському осередку в Острозі. Ченці сприяли розвитку містечка, торгівлі лісом, запровадили ремісничі цехи, але після ліквідації ордену Сураж занепав та став селом. У 1906р. тут проживало 1279 мешканців, нині - понад 1300. До 2020 року входив до Шумського району.

Членство у запроваджених єзуїтами у Суражі ремісничих цехах могли набути лише католики, чисельність яких у містечку після переходу із православ'я суттєво зросла. Ними духовно опікувались ченці-єзуїти із збудованого тут невеликого монастиря. 1730 року поряд постав мурований костел.

4710? Шумськ

Вперше Шумськ письмово згадується 1149 роком, потім - у 1199, 1233 і 1259 роках. 1881 року у містечку проживало понад півтори тисячі мешканців, на початку 90-х років XIXст. - близько 2300, 1906 року - 4411, нині - 5400 осіб. У 1939р. втратив статус містечка, отримав назву Шумське, 1940 року став райцентром, а 1960 року - селищем міського типу. У 1999р. відновлено статус міста та назву Шумськ. 2020 року увійшов до Кременецького району.

Шумський костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії францисканців конвентуальних першої половини XVIIIст. царська влада 1832 року віддала православним. До кінця 50-х років XIXст. місцеві римо-католики Шумська змушені були користуватись маленькою цвинтарною каплицею, доки у 50-х роках цього століття не збудували другий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Проте цей храм тепер вже радянська влада спочатку зачинила, перетворивши його на часткову руїну внаслідок варварського використання, а в квітні 1985 року повністю знищила, залишивши від нього лише фундамент.

47101 Шумськ,
майдан Незалежності

Вперше Шумськ письмово згадується 1149 роком, потім - у 1199, 1233 і 1259 роках. 1881 року у містечку проживало понад півтори тисячі мешканців, на початку 90-х років XIXст. - близько 2300, 1906 року - 4411, нині - 5400 осіб. У 1939р. втратив статус містечка, отримав назву Шумське, 1940 року став райцентром, а 1960 року - селищем міського типу. У 1999р. відновлено статус міста та назву Шумськ. 2020 року увійшов до Кременецького району.

Збудований у 1715-1741 роках мурований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії францисканців конвентуальних, які не пізніше середини XVIIст. завдяки місцевому власнику Данилу Єло-Малинському осіли у Шумську (парафію утворено 1722 року), царська влада у 1832р. віддала православним, а ченців вигнала із монастиря. До кінця 50-х років XIXст. римо-католики Шумська змушені були понад два десятиліття користуватись маленькою цвинтарною каплицею.

47101 Шумськ,
вул. Українська, 13

Вперше Шумськ письмово згадується 1149 роком, потім - у 1199, 1233 і 1259 роках. 1881 року у містечку проживало понад півтори тисячі мешканців, на початку 90-х років XIXст. - близько 2300, 1906 року - 4411, нині - 5400 осіб. У 1939р. втратив статус містечка, отримав назву Шумське, 1940 року став райцентром, а 1960 року - селищем міського типу. У 1999р. відновлено статус міста та назву Шумськ. 2020 року увійшов до Кременецького району.

У 1656 році своєї смерті місцевий власник Данило Єло-Малинський, український волинський шляхтич, який ще 1635 року перейшов в унію, заповів шумським францисканцям конвентуальним 8 тисяч злотих, а також 12 тисяч злотих василіанам на відновлення заснованого ним 1637 року іхнього монастиря, який постраждав під час буремних подій середини XVIIст., проте так і не був повністю відбудований, а 1676 року, за непідтвердженою інформацією, став францисканським.

48174 Великі Дедеркали

Вперше у документах згадуються 1545 року, є також згадки у 1563, 1570 і 1583 роках. Після 1795 року Дедеркали стали центром волості. Наприкінці XIXст. тут проживало близько 550 мешканців, 1906 року - 628, нині село має понад тисячу осіб. У 1940-1962 роках Великі Дедеркали були районним центром, потім до 2020 року входили до Шумського району.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії францисканців конвентуальних у Шумську. Перший дерев'яний костел Воздвиження Святого Хреста, збудований 1735 року у (Великих) Дедеркалах разом із дерев'яним монастирем для францисканців-реформатів, фундував місцевий власник Антоній Вишпольський та помістив у ньому образ Розп'ятого Господа Ісуса, який належав його родині кілька століть та дивом уцілів під час пожежі.

47453 Білозірка

Перша письмова згадка про Білозірку датується 1545 року, згадується також у 1547 і 1583 роках. У першій половині XVIIIст. стала містечком, яке у другій половині цього століття отримало міські права і 1797 року стало волосним центром. У 1875р. тут прживало близько 2054 мешканців, переважну більшість яких становили українці, 1906 року - 1754, 1931 року - 955. 1939 року містечко стало селом. До 2020 року входило до Лановецького району.

Костел у Білозірці заснували місцеві власники Адам Бжостовський, каштелян полоцький, і його дружина Геновефа (в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії - Теофіла), уроджена Огінська, яка 1743 року успадкувала білозірківський ключ маєтностей. Фундаційний акт від 6 квітня 1768 року зафіксували у Кременецьких книгах 21 вересня, і цього ж року храм освятив під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії о. Ян Підгороденський, майбутній єпископ.

47013 Білокриниця,
вул. Шевченка, 33

Вперше Білокриниця (Біла Криниця) згадується у документі від 9 травня 1438 року, є також згадки у 1545, 1563 і 1583 роках. Наприкінці XIXст. тут проживало 514 мешканців, 1906 року - 547, 1931 року - 1127, нині - близько 2200 осіб. У першому десятилітті XXст. у селі збудували військове містечко 11-го Ризького драгунського полку.

У 1910 році біля новоспоруджених казарм у Білокриниці збудували православний мурований полковий драгунський храм в честь Покрови Пресвятої Богородиці (цей день був полковим святом ще від початку заснування полку). Католиків латинського обряду у селі було мало (наприкінці XIXст. - дише півтора десятка), належали вони до парафії св. Станіслава єп. мч. у сусідньому Кременці та, зрозуміло, своєї святині не мали.

35680 Смига

Смига постала на початку 60-х років XIXст., землевласник граф Олександр Берг у 80-х - 90-х роках оселив тут десять німецьких сімей деревообробників та заснував лісопильню. Потім проклали залізницю, розширили при наступному власникові Кенне деревообробку, а поселення робітників назвали Кеннебергом на честь засновників. Проте офіційно село залишалось Смигою, що зафіксовано 1906 року (тоді тут проживало 233 осіб) та на австро-угорських картах періоду Ісв. війни. І лише у польський період стало Кеннебергом, проте лише до 1928 року. Нині селище (міського типу) має майже 2700 мешканців.

Католики латинського обряду Смиги належали до парафії св. Станіслав єп. мч. у Кременці, проте лише на початку 30-х років спромоглись розпочати підготовку до спорудження своєї святині.

47020 Великі Бережці

Поселення Бережці існувало вже у першій половині XVI століття (на одній із могильних плит давнього цвинтаря викарбувана дата 1500) та вперше у документах згадується 1541 року, є також згадки у 1545 і 1564 роках. Було містечком, в якому 1774 року проживало 1250 мешканців, 1884 року - 420, наприкінці XXст. - майже 700, 1906 року - 1045, нині - близько тисячі осіб. В Російській імперії - центр волості, в радянські часи стало селом і Великими Бережцями.

Католики латинського обряду Бережців (Підбережців) належали до кременецької парафії. Спочатку це була Успіння Пресвятої Діви Марії, а після її ліквідації - св. Станіслава єп. мчї. У 1815р. у Підбережцях оселився граф Мартин Тарновський, який 1818 року після смерті брата Вікентія успадкував місцеві та навколишні маєтності, а в 20-х роках збудував муровані палац і палацову каплицю (поблизу) у стилі модного на той час в імперії класицизму, зробивши містечко своєю резиденцією.