Аварський каганат

Аварський каганат
Дата створення / заснування	562
Посада керівника організації	каган Аварівd
Офіційна мова	тюрксько-аварська мова, праслов'янська мова, Східногерманські мови і булгарська мова
Континент	Європа
Столиця	Тімішоара
Форма правління	монархія
Попередник	Королівство гепідів
Замінений на	Перше болгарське царство, Avar Marchd, Слов'яни в Нижній Паннонії і Угорське князівство
Мова комунікації	тюрксько-аварська мова, праслов'янська мова, Східногерманські мови і булгарська мова
Час/дата припинення існування	823 і 822
Офіційна релігія	тенгріанство і християнство
Аварський каганат у Вікісховищі

Аварський каганат — племінне об'єднання типу «варварських імперій». Також відомі як псевдо-авари або євразійські авари. Племена цього каганату мешкали у Північному Причорномор'ї на теренах сучасної України та Придоння, пізніше перекочувавши на захід в колишні римські провінції Дакію та Паннонію, де і створили свій каганат. Сусідили з державами антів, гунів, булгар, кутригурів, оногурів.

Історія

На службі Візантії

Історична мапа Балкан між 582 та 612 роками

Близько 557 року авари рушили з Центральної Азії до Кавказу. Тут Аланський князь Сародіус виступав на дипломатичних переговорах, як посередник між псевдо-аварськими кочовиками на чолі з каганом Кандіком та Візантійською імперією

Взимку 558/59 року уклали угоду з візантійським імператором Юстиніаном I, за якою авари мали воювати за імперію проти «непокірних родів» за що отримувати щорічні виплати та інші пільги. Протягом наступних 20 років авари під орудою Заберхана і Баяна під воювали з утигурами, антами, гепідами. Згодом вони завоювали та приєднали до свого складу кочові племена кутригурів та сабірів. До 562 року авари контролювали басейн нижньої течії Дунаю та степи на північ від Чорного моря.

Утворення каганату

Історію аварського каганату зазвичай починають з 567 року. Очолив державу видатний полководець каган Баян. Паннонія стала центром каганату, де була збудована система «хрінгів» — фортець, які складалися з концентричних кіл укріплень. Точних та постійних кордонів каганат не мав. З Панонії авари постійно нападали на слов'ян, франків, лангобардів та інші племена, а також на Візантію. У 567 році авари уклали союз з лангобардами, разом з якими знищили королівство гепідів. Потім авари почали поступово тиснути на лангобардів, які водночас отримали запрошення від візантійського екзарха Нарсеса переселитися до північної Італії.

Продовжуючи свою успішну політику налаштовування різних «варварів» один проти одного, візантійці переконали аварів напасти на склавинів у Малій Скіфії. Після спустошення більшої частини земель склавинів, авари повернулися до Паннонії.

Коли Візантійська імперія не могла виплачувати субсидії, авари здійснювали набіги на балканські території імперії. 568 року Баян I з 10 тис. вояками розграбував Далмацію та Іллірію, фактично розірвавши візантійський сухопутний зв'язок з північною Італією та західною Європою. З 70-х років VI століття авари почали систематичні вторгнення у Візантію, завдали їй низки поразок. до 580 року аварський каган Баян I встановив верховенство над більшістю слов'янських, германських та болгарських племен, що жили в Паннонії та Карпатському басейні.

Візантія вимушена була платити аварам данину, яка у 583 році досягла 120 тисяч солідів (за Феофаном). У 587 році Баян спустошив Мезію, зруйнував Доростол (Силистрія), Сінгідун (на Дунаї), Маркіанополь (на західному узбережжі Чорного моря). Значні вторгнення аварів на Балкани відбувалися в 592, 598 та в наступні роки. У цей період до складу Аварської держави входила територія Закарпатської області.

Аварський каганат в період найбільшого піднесення

У 599 році після поразки в битві при Вімінаціумі від візантійців деякі авари перейшли на бік Візантії, але імператор Маврикій вирішив не повертатися війська за Дунай, як це було прийнято. Він утримував свій військовий табір за Дунаєм протягом зими, але труднощі призвели до повстання армії на чолі із Фокою, що дало аварам вкрай необхідну перепочинок, і вони 610 року вдерлися до північної Італії. Після 615 року авари мали повну свободу дій на незахищених Балканах через відволічення візантійців на війну з Державою Сасанідів.

Авари укладають союз з Сасанідами. Авари заходипил Сінгідун, Вімінаціум (сучасний Костолац), Наїссос (сучасний Ниш) і Сердику (сучасну Софію), й цілковито знищили Салону 614 року. Однак численні спроби слов'ян та аварів узяти Фессалоніки, найважливіше візантійське місто на Балканах після Константинополя, закінчились невдачею — імперія утримала стратегічно важливий опорний пункт у тому регіоні. Інші невеликі міста на адріатичному узбережжі, такі як Іадера (нині Задар), Трагуріум (сучасний Трогір), Бутуа, Скодра й Ліссус (нині Лежа), також зуміли пережити навалу. Ісидор Севільський, однак, стверджує, що слов'яни цілком захопили Грецію. Окрім того, авари почали похід на Фракію, загрожуючи імперській торгівлі й сільському господарству. 617 року аварське військо підійшло до Константинополя. 623 року ведучи переговори з імператором Іраклієм, авари розпочали несподівану атаку. Хоча їм не вдалося захопити столицю імперії, вони пограбували передмістя та взяли в полон 270 тис. осіб внаслідок усієї військової кампанії. Виплати золотом та крамом аварам досягли суми 200 тис. солідів.

Занепад

Після невдалої облоги Константинополя у 626 році спільно з сасанідським військом могутність аварського каганата почала занепадати. Візантійські та франкські джерела задокументували повстання проти каганату слов'янських васалів — вендів.

Аварський каганат у 650 році

У 630-х роках проти влади аварів повстав Само, що створив власну державу. Водночас почав повстання Кубрат з клану Дуло, що створив власну державу — Велику Болгарію. 631 року частина болгар на чолі із Альцеком, що програв боротьбу за владу в каганті, вдерлася до Баварії, але зазнали поразки від франкського короля Дагоберта I. Згідно з працею Костянтина VII «De Administrando Imperio, група хорватів, які відокремилися від Білої Хорватії, також воювала проти Аварського каганату, створивши власне князівство в Далмації.

Зі смертю Само в 658 році та Кубрата в 665 році деякі слов'янські племена знову потрапили під владу аварів, але Валук домігся незалежності хорутанів при підтримці Баварського герцогства. Хоча Аварський каганат зменшився вдвічі від свого початкового розміру, він зміцнив своє панування на захід від центральних частин басейну Середнього Дунаю та розширив сферу свого впливу на захід до Віденського басейну.

Аварський каганат у 680 році

Наступне сторіччя Аварський каганат практично припинив активну загарбницьку політику. У VIII ст. починається конфлікт з Франкським королівством. Початку протистояння між аварами та франками поклало встановлення прямого франкського правління над Баварією у 788 році. У той час кордон між баварцями та аварами проходив на річці Енс. Перше вторгнення аварів до Баварії було відбито, і франко-баварські війська відповіли, перенісши війну на сусідні аварські території, розташовані вздовж Дунаю, на схід від Енсу. У 788 році у битві на річці Ібс авари зазнали тяжкої поразки, що сповістило про зростання могутності франків та занепад аварів у регіоні.

Аварська марка

У 790 році авари спробували домовитися про мирне врегулювання з франками, але жодної угоди досягнуто не було. У 791 році велика франкська армія, очолювана королем Карлом I, переправилась на аварську територію за Енс і почала просуватися вздовж Дунаю двома колонами, але не зустріла опору і невдовзі досягла району Віденського лісу, поблизу Паннонської рівнини. Жодної генеральної битви не відбулося, оскільки авари втекли перед наступаючою армією франків, а хвороба призвела до смерті більшості аварських коней. Почалися племінні чвари, що свідчили про слабкість каганату. Франків підтримували слов'яни, які створили держави на колишній аварській території. Син Карла Великого, Піпін, захопив великий укріплений табір, відомий як «Кільце», в якому знаходилася значна частина здобичі з попередніх аварських кампаній. Рештки аварів відступили за річку Тиса. Карл I створив Аварську марку задля зміцнення влади на захоплених землях та протидії решткам аварів.

796 року аварські вожді здалися та прийняли християнство. Тим часом вся Паннонія була завойована. У 799 році франки придушили аварське повстання.

Перетворивши залишки аварів у своїх васалів і поставивши на чолі їх похрещеного кагана, франки надали їм, в межах Паннонської марки, утвореної 817 року з Аварської марки, частину області, з центром близько Саварії (нині м. Сомбатхей, що належить зараз Угорщині). У 804 році Болгарія завоювала південно-східні аварські землі в Трансільванії та південно-східній Паннонії аж до Середнього Дунаю, і багато аварів стали підданими Болгарської імперії. Каган Теодор, який прийняв християнство попросив допомоги у Карла I у 805 році, але помер ще до отримання допомоги. Його наступником став каган Авраам, який був охрещений як новий франкський клієнт. Його наступником став каган (або тудун) Ісаак, про якого мало що відомо.

Незабаром сюди стали проникати хорутани. Їх натиск був настільки інтенсивним, що в 811 р. франки виявилися змушеними виступити на захист аварів. Останній раз як окреме плем'я, що знаходилося у васальній залежності від франків, авари згадуються в джерелах, датованих 822 р. Через шість років, у ході адміністративних реформ Франкської держави, вони були перетворені в королівських підданих. 840 року східна половина Аварської марки була передана князю Прібіні. 829 року Болгарія поширила владу на центральні та східні частини традиційних аварських земель.

Зникнення аварів

Присутність аварів у Паннонії є безперечною у 871 році, але після цього ця назва більше не використовується хроністами. Велика кількість археологічних даних у Задунайській області також припускає наявність аварського населення в Карпатському басейні наприкінці IX століття. Археологічні знахідки свідчать про значну, пізню присутність аварів на Великій Угорській рівнині. Візантійські записи, включаючи «Notitia episcopatuum», «Additio patriarchicorum thronorum» Ніла Доксапатра, «Chronica» Петра Александрінського та «Notitia patriarchatuum», згадують аварів IX століття як існуюче християнське населення.

У 899 р. Паннонію захоплюють угорці, з якими зливаються залишки авар. Широко відомий вислів руського літопису — «Погибоша акі обри (Обре)»; так говорять про що-небудь загибле, безслідно зникле. Сенс цієї приказки — караюча рука Господа в змозі віддати належне і таким, здавалося б, непереможним, гордовитим і задоволеним своєю безкарністю людям як авари:

	Быша бо Обърѣ тѣломъ велици и умомъ горди, и Богъ потреби я, помроша вси, и не остася ни единъ Объринъ; есть притъча на Руси и до сего дне: погибоша аки Обрѣ
— Повість врем'яних літ

Територія

Розселення населення за часів каганату була переважно Тисо-Дунайська низовина. Цей ландшафт є найзахіднішим регіоном Євразійського степу та пропонував сприятливі умови для верхової їзди та скотарства, таких як авари. На основі археологічних знахідок площа розселення аварів оцінюється приблизно в 100 000 км² у VI та VII століттях та приблизно в 140 000–160 т ис.км² у VIII столітті. Важливі аварські пам'ятки за межами Карпатського басейну можна знайти в сучасній Болгарії (Бононія – Відін), Хорватії (Сісак – Сісція), Словенії (Любляна – Емона, Цельє – Целея), Австрії (Цольфельд – Вірунум, Лінц, Еннс – Лавріакум, Мельк, Санкт-Пельтен) та Чехії.

До періоду криз влади у другій половині VII століття каганат все ще не мав фіксованих кордонів. Після цього політичні структури більше адаптувалися до європейських структур влади. На початку VIII століття каганат почав захищати свої поселення за допомогою незаселеної прикордонної смуги. Такі прикордонні смуги виникли на заході проти Франкського королівства вздовж річки Траун, а потім у напрямку до Лорха та від Лінца до району навколо Регенсбурга. Річка Еннс утворювала офіційний кордон і називається limes certus.

Подальші прикордонні укріплення виникли проти герцогства Карантанія та Ломбардського королівства між річками Зала та Мура, а також між Дравою та Мурою в Прекмур'ї. Укріплення, які болгарський хан Аспарух збудував проти аварів у 680-х роках, були відносно далеко від району поселень аварів. Тим не менш, у цей час на півдні та сході імперії не було виявлено штучних аварських кордонів проти Болгарської імперії. Лише наприкінці VIII століття цей кордон був укріплений вздовж річок Тімок та Іскар. На півночі, де Карпатські гори утворювали природний кордон, також не було жодної оборонної системи. Подальші прикордонні укріплення виникли проти Карантанія та Лангобардського королівства між річками Зала та Мура, а також між Дравою та Мурою в Прекмур'ї. Укріплення, які болгарський хан Аспарух збудував проти аварів у 680-х роках, були відносно далеко від району поселень аварів. Лише наприкінці VIII століття цей кордон був укріплений вздовж річок Тимок та Іскир. На півночі, де Карпатські гори утворювали природний кордон, також не було жодної оборонної системи.

Етнічний склад

Аварський каганат був поліетнічною державою. На даний момент в історіографії існують три основні точки зору на етногенез аварської еліти: вони монголомовний етнос сяньбі або, імовірно, східно-тюркський — жужани; інша версія, що вони переважно хіоніти, які жили у Надарал'ї, і об'єдналися з уграми. Згадуються Амміаном Марцеллін в IV ст. н. е. як тюркомовний етнос. При цьому всі теорії допускають можливий вплив різних етнічних елементів і згодні в тому, що авари, в будь-якому випадку, не являли собою однорідне плем'я і в міру просування по Європі відчували сильний вплив тюркомовних племен. Аварська держава була багатоетнічною: її населяли тюркські, угорські, слов'янські та німецькі племена.

Мова

Мова або мови, якими розмовляли авари, невідомі. Філолог Саму Садецький-Кардосс стверджував, що більшість аварських слів, що використовуються в сучасних латинських або грецьких текстах, ймовірно, мають своє походження з монгольських або тюркських мов. Інші теорії пропонують тунгуське походження.

Дві основні версії щодо мови правлячих підвладних кланів: тунгуська або тюркська. Омелян Пріцак, Горацій Лант, Флорін Курта, припускають, що праслов'янська мова була міжетнічною мовою Аварського каганату як мова місцевого населення, а не правлячих еліт.

Устрій

Каган (великий хан) стояв на чолі держави, оточений меншістю кочової аристократії (князями — банами). Остання брала участь в обранні нового кагана на курултаї. Кагана обирали з кола різних членів правлячого роду. Дружиною кагана була катун (від довшої назви кагатун; що означає: дружина кагана).

У пізньоаварський період каган розділив владу з юггуром (до того був лише жерцем), передавши тому військову та релігійну владу, залишивши собі лише політичну. Найбільшими помічними (на кшталт радників чи міністрів) в управлінні були тархани. На місцях керування здійснювали тудуни (спочатку був один, що очолював захід каганату, потім їх було декілько). Тудуну підпорядковувалися капкани. Каган призначав очільників кланів та навіть племен (валлуків).

Кагани

• до 552? — Шауш
• 552? — 562/558 — Кандлік
  • Заберхан
• 562–602 — Баян І
• 602–617 — Баян ІІ
• 617–630 — правління синів кагана Баяна І
  • Орхан
  • Баян III
• 677–? Кувер Чаган
  • Невідомі кагани
• 805 року, напередодні франкського розгрому, аварів очолив тудун Кажд, який згодом взяв ім'я Теодорус.
• 810 — Авраам
• 835 — Ісаак.

Суспільство

В ранньоаварський період авари та підвладні їм кутриугу, утигури, болгари залишалися кочовими, а гепіди та слов'яни були переважно осілими. Між цими групами зберігалася різницями. Перші мали привілейований статус. Протоболгари мали вищий статус в Аварській імперії, ніж слов'яни, а також були більш безпосередньо підпорядковані аварам. Їхнім завданням, серед іншого, був захист південних і східних кордонів Аварського каганату.

У пізньоараварський період переважна більшість населення стала осілою, а етнічні та соціальні межі зникли. Села ставали більшими та більш населеними. Могили цього періоду зі зброєю обмежені прикордонними районами та стратегічно важливими місцями.

На верхівці стояв каган, його родина, тархани, тудуни. Нижці розташовувалися вожді. Вони висувалися в лідери згідно з спадковими правами, або внаслідок звитяжних вчинків, або шляхом узурпації влади. Навколо вождів групувалася «військова почет», обрана з-поміж шанованих воїнів, які правили окремими родами чи племенами. Воїни вибудовували свою ідентичність як особливу соціальну та «професійну» групу, використовуючи при цьому зовнішні символи, і найчастіше це була зброя, яка відігравала не лише військову, а й статусну роль. Право на носіння зброї свідчило про приналежність до групи «громадян», що у процесі прийняття рішень зборах громади.

Коштовні метали були привілеєм еліти. Чим більш вишуканою була прикраса, тим більший ранг займав йог власник в суспільстві. Поховання було важливою соціальною подією, коли сім'я померлого через певні ритуали виражала своє становище у соціальній ієрархії. Під час церемонії поховання нащадки намагалися легітимізувати своє становище у співтоваристві, використовуючи статус, успадкований від померлого родича. Вони клали в могилу статусні символи померлого, щоб їх могла бачити вся громада. Помітні відмінності у структурі поховального інвентарю підтверджують ранжування як вищого соціального прошарку, і рядових воїнів.

Економіка

Аварські пряжка та язичок для ременів, VII ст.

Господарство каганату ґрунтувалося на кочовому скотарстві, ремісництві з виготовлення зброї та обягу. Найважливішою твариною був кінь. Вони також вирощували велику рогату худобу, овець, яких завозили зі сходу, кіз, свиней, курей та гусей. Ці тварини забезпечували м'ясо для їхнього раціону, як і молоко та молочні продукти. Полювали на оленів, козуль та кабанів.

Частина населення (переважно нащадки римодаків, сарматів і слов'ян) займалася і землеробством. У сільському господарстві використовувалися залізні серпи та мотики. Рибальство також відігравало певну роль. Виноградарство було завезено до Паннонії вже римлянами, а продовжили його авари.

Бронзовий келих аварів

Велике військо мало величезний попит на залізо для зброї та кінної упряжі (луків, шорні вироби). Особливо високоякісна залізна зброя та кінська упряж, найімовірніше, виготовлялися при дворах кагана та князів. Майже всі германські народи запозичили від аварів декоровані кінські вуздечки.

Ремісництво також було представлено обробкою шкір, гончарством, текстильним виробництвом, ювелірною справою та будівництвом юрт. Деякі вироби ручної роботи вироблялися в кустарному промислі. Однак були також і майстерні. За свідченням хронік, вони виготовляли килими, вишивки, тканини, займалися художньою обробкою срібла та дерева.

Особливо високим престижем користувалися ювеліри. Сережки з великими підвісками та деякі інші види ювелірних виробів також увійшли в європейську моду завдяки Аварському каганату. У VIII столітті техніка бронзового лиття стала домінуючою.

Залізо значною мірою вироблялося на місці з болотної залізної руди. У сучасній Трансильванії відбувалося добування солі.

Новий тип кераміки — так звана кераміка «Девінська Нова Вес» — виник наприкінці VII століття в регіоні між Середнім Дунаєм та Карпатами. Ці посудини були схожі на кераміку ручної роботи попереднього періоду, але вироби, виготовлені на колесі. Великі цвинтарі з періоду, що починається близько з 690 року, свідчать про те, що мережа поселень Карпатського басейну стала більш стабільною в пізньоаварський період. Можливо, саме авари залишили по собі Надьсентмиклоський скарб.

Інститут рабства у аварів не був розвинений, використовувалися домашні раби з бранців або місцевих, що розорилися.

Самі авари монети не карбували, але з середини VI ст. візантійці виплачували каганату данину золотом. Сума річної данини спочатку сягала 80 тис. золотих солідів, а пізніше досягла 120 тис. солідів, у 620-х роках — 200 тис. Проте монети в обіг не надходили, а ймовірно переплавлялися виготовлення прикрас, крім частини, яка ділилася між князями. Також скарбницю кагана поповнювала з данина з залежними та поневолених племен.

Військо

Лук з аварського цвинтаря. Дьєнешдіаш, Угорщина

Авари були вправними воїнами і майже виключно воювали верхи. Вони часто використовували легких кінних лучників, озброєних потужними подвійно загнутими луками. Авари принесли до Європи стремено. Це нововведення дозволяло вершнику стояти на своєму коні та стріляти точно, так само швидко обертаючись. Ці лучники носили мало обладунків або взагалі не носили їх, окрім випадкових шоломів або наколінників. Авари також використовували важку кінноту. Як кінь, так і людина були вкриті залізними рухомими пластинчастими обладунками та нагрудниками (їх в подальшому запозичили візантійці, франки і лангобарди), повністю захищені кольчугами, воякі мали шоломи. Ці важкі війська були озброєні довгими списами, мечами та кинджалами.

Аварський меч

Армія каганату складалася з численних інших груп: слов'янських, гепідських та болгарських військових підрозділів. Також, схоже, існували напівнезалежні, переважно слов'янські, племена, які виконували стратегічні ролі, такі як участь у диверсійних нападах та охорона західних кордонів аварів, зокрема з Франкським королівством. Ці слов'янські воїни зазвичай були озброєні луками, сокирами, різними типами списів та круглими щитами.

військо поділялося на тисячі та десятитисячи. Авари використовували тактику, подібну до тактики сарматів. Часто застосовувалися кавалерійська атака та «втеча» — стрілянина верхи, відмова від ближнього бою. Під час битви наперед ставили васалів — гепідів, а потім слов'ян — як піхоту, яку відправляли першими в бій. Якщо вони перемагали, авари грабували ворожий табір; якщо ні, то вступали в бій вершники.

Культура

Спочатку авари та їхні піддані жили переважно окремо. Зрештою, германські та слов'янські народи були включені до аварського суспільного ладу та культури, яка мала персько-візантійський стиль. Вчені виявили злиту аварсько-слов'янську культуру, що характеризується такими прикрасами, як сережки у формі півмісяця, пряжки у візантійському стилі, намистини та браслети з рогоподібними кінцями.

Авари користувалися рунічною писемністю, що свідчать нечисленні знайдені археологами написи.

Головний шаман при дворі кагана відомий за ім'ям з письмових джерел. Виходячи з візантійських джерел, можливі також буддійські вірування.

На початковому етапі у аварів ще зберігалася традиція штучної деформації черепа, характерна також для сарматів і гунів. Кількість виявлених деформованих черепів, що належать до аварського періоду, постійно зростає. Крім самих аварів, цю традицію практикували також німецькі племена, які входили до сфери аварського військово-політичного та культурного впливу, зокрема лангобарди, гепіди, тюринги..

Письмові записи про аварську музику та пісні збереглися у Феофілакта. У могилах були знайдені подвійний шалам та струнні інструмент, схожі на арфу.

Мистецтво

Авари практично не залишили по собі творів мистецтва, хоч і вважається, що вони були хорошими різб'ярами з кістки. В аварських могилах було знайдено близько десятка кістяних речей з рунічними написами.

Аварське мистецтво VIII століття демонструє суміш азійських стилів тварин, пізньоелліністичних та сасанідських елементів. Було знайдено тисячі поясних фурнітур із зображеннями людей, сценами боїв тварин, шаманськими мотивами, рослинним орнаментом.

На початку VIII століття в Карпатському басейні з'явилася нова археологічна культура — так звана культура «грифона та вусика». Найпопулярніші пізньоаварські мотиви — грифони та вусики, що прикрашають пояси, коні та низку інших артефактів, пов'язаних з воїнами, — можуть або представляти ностальгію за втраченим кочовим минулим, або свідчити про нову хвилю кочівників, що прибули з Причорноморських степів наприкінці VII століття. Угорські археологи Ласло Маккай та Андраш Мочі пояснюють цю культуру внутрішньою еволюцією аварів, що виникла в результаті інтеграції болгарських мігрантів з попереднього покоління 70-х років 60-х років.

Багато регіонів, які колись були важливими центрами Аварської імперії, втратили своє значення, тоді як виникли нові. Хоча аварська матеріальна культура, знайдена на більшій частині північних Балкан, може свідчити про існуючу присутність аварів, вона, ймовірно, відображає присутність незалежних слов'ян, які перейняли аварські звичаї..

Одяг

Костюм демонстрував центральноазіатські елементи. Візантійсько-східний костюм правлячого класу аварів зберігав вплив ще у IX столітті. Відповідні зображення на поясах вказують на посилання на шаманізм. Важливим символом статусу та визнання для аварів був багатоскладовий пояс. Ці пояси розкривали походження та військове звання людини.ї

Практино усе населення носило типові аварські коси та характерні пояси з бічними ременями.

Побут

Правляча еліта жила в хрінгах. Це, ймовірно, було постійне кругле палацове поселення, що складалося з наметів та дерев'яних будинків.

Кочова частина населення жила в юртах, особливо на початку існування держави. З часом дедалі більша її частина перейняла осілий спосіб життя. Простолюд став мешкати в земляних будинках, які, ймовірно, часто використовувалися як зимові квартири. Археологічними розкопками було проведено понад 50 аварських поселень з кількома сотнями земляних будинків. На всіх пам'ятках були переважно квадратні земляні будинки, обладнані кам'яними печами. Були також будинки з незаглибленою підлогою, а також хатини, що служили тимчасовим житлом.

Див. також

• Авари

Посилання

• Аварський каганат [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• B. Lukács For the memory of the avar khagans [Архівовано 17 лютого 2012 у Wayback Machine.]