Сербія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сербія (значення).

Республіка Сербія Република Србија
Прапор Герб
Гімн: Боже правде Боже правди
Розташування Сербії
Столиця (та найбільше місто)	Белград 44°48′ пн. ш. 20°28′ сх. д.
Офіційні мови	Сербська мова
Форма правління	парламентська республіка
- Президент	Александар Вучич
- Прем'єр-міністр	Джуро Мацут
Розбудова держави
- Формування держави	VIII століття
- Незалежність	1180
- Утворення королівства	1077
- Утворення імперії	1346
- Незалежність від Османської імперії	1878
- Утворення Югославії	1929
- Розділ Сербії і Чорногорії	2006
Площа
- Загалом	88 499 км² (111)
- Внутр. води	0,13 %
Населення
- оцінка 2019	▼ 6 964 000 осіб (без урахування Косово) (104)
- Густота	91 осіб/км² (121)
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	▲ $112 млрд. (78)
- На душу населення	$16 063 (без урахування Косово) (83)
ВВП (ном.)	2018 рік, оцінка
- Повний	▲ $42 млрд. (86)
- На душу населення	$6 052 (без урахування Косово) (88)
ІЛР (2015)	▲ 0,776 () (66)
Валюта	Сербський динар (RSD)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
Коди ISO 3166	SRB
Домен	.rs, .срб
Телефонний код	+381
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сербія

Сербія (серб. Србија), офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Република Србија) — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину. Столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (близько 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (близько 45 000) тощо. Розмовна й літературна мова сербів: сербська мова. Найпоширеніша релігія: православ'я.

У 2007 році Національна асамблея Сербії проголосила озброєний нейтралітет.

1 березня 2012 року Сербія офіційно набула статусу кандидата в члени Євросоюзу.

Природа

Сербія розташована у центральній частині Балканського півострова, водночас займаючи проміжне положення між Південно-Східною та Центральною Європою. Географічні координати країни — приблизно 41°—47° північної широти та 18°—23° східної довготи — зумовлюють її належність до помірного кліматичного поясу з чітко вираженою сезонністю.

Таке положення робить Сербію своєрідним географічним вузлом, у якому перехрещуються природні, кліматичні та біогеографічні впливи різних регіонів Європи. З півночі на країну впливають рівнинні простори Паннонської низовини, зі сходу — Карпати та Балканські гори, із заходу — Динарські Альпи, а з півдня — гірські масиви Македонії та внутрішні Балкани.

Сербія межує з вісьмома державами, що додатково підкреслює її центральне положення в регіоні. Країна межує: на півночі — з Угорщиною, на північному сході — з Румунією, на сході — з Болгарією, на півдні — з Північною Македонією, на південному заході — з Албанією (тільки де-юре) та Чорногорією, на заході — з Хорватією і з Боснією та Герцеговиною. Площа — 88 400 км².

Хоча Сербія не має виходу до моря, її територія інтегрована у кілька великих природних систем, зокрема Дунайського басейну, який охоплює майже всю країну і забезпечує зв'язок із Чорним морем, Балканські гори, що визначають рельєф, кліматичні контрасти та біорізноманіття, Паннонську низовину — частину Центральноєвропейської рівнини. Саме завдяки цьому Сербія відіграє важливу роль у формуванні екологічних коридорів, міграційних шляхів тварин і поширенні рослинних видів між різними частинами Європи.

Геологія

Геологія Сербії — це складна мозаїка тектонічних блоків і геологічних структур, що виникали протягом сотень мільйонів років у результаті взаємодії літосферних плит, орогенезу і ерозійних процесів. Територія країни знаходиться на периферії Євразійської плити і є частиною великого орогенічного поясу, який включає Альпи, Динариди, Карпати та Балкани — ці структури відображають тектонічну складність регіону.

Північ Сербії — Паннонська низовина — має переважно осадову геологічну будову — тут переважають молоді, м'які відклади неогенового й четвертинного віку, що формувалися в межах давнього Паннонського моря. Ці осадові породи складають підґрунтя більшості рівнин у долинах Дунаю й Тиси.

На заході та у центральних частинах розташовані складніші тектонічні елементи — Динарські Альпи і Вардальський масив. Ці структури сформувалися внаслідок зіткнення плит і містять стародавні метаморфічні, магматичні й осадові породи, у тому числі офіоліти — фрагменти древньої океанічної кори, що зазвичай виступають у вигляді гірських блоків. Схід Сербії належить до Карпато-Балканського арку, де поширені вапняки та доломіти, часто розвинуті у вигляді карстових форм рельєфу: печер, проваль, підземних водотоків.

Слід також зазначити, що Сербія має певну сейсмічну активність через наявність розломів і зон тектонічних напружень, що може призводити до помірних землетрусів, особливо в центральних і східних районах.

Рельєф

Весняний ранок у горах Каблар

Сербські Карпати

Гірський хребет Гребен

Рельєф Сербії відзначається великою варіативністю — від широких рівнин півночі до складних гірських хребтів на півдні й заході. Ця різноманітність форм є результатом довготривалої тектонічної та ерозійної діяльності, яка у поєднанні з кліматичними факторами створює характерні природні ландшафти країни.

На півночі домінує Тисо-Дунайська низовина — частина великої Центральноєвропейської рівнинної системи. Її поверхня майже плоска або слабко хвиляста, з низькими підвищеннями, які сформувалися під впливом осадових процесів та алювіальних відкладів Дунаю та інших річок. Це один із найбільш широких рівнинних масивів у Європі.

У центральній частині Сербії рельєф переходить у горбисто-височинний, із низькими схилами, пагорбами і невеликими горами. Ці форми з'явилися на межі впливу Паннонської низовини та гірських структур Балканського регіону. Тут розташовані такі природні регіони як Шумадія з помірними висотами й плавними схилами, що створюють мальовничі пейзажі між річковими долинами.

Захід і південний захід Сербії відзначаються видовженими гірськими хребтами системи Динарських Альп, з масивами, які інколи перевищують 1500—1800 м над рівнем моря. Це складні структурні форми, що складаються з метаморфічних і магматичних порід, широко розчленовані долинами річок та ущелинами. На сході домінують Сербські Карпати та Балкани, включно з горами типу Ртянь та частинами Старої Планини. Ці масиви також відзначаються крутизною схилів, карстовими формами та різкими перепадами висот.

Клімат

Клімат Сербії визначається її розташуванням у помірних широтах Європи, географічною широтою, орографією і впливом різних повітряних мас. Країна розташована між Атлантичним океаном і Середземним морем, що створює перехідні кліматичні умови з яскраво вираженою сезонністю.

Зима у горах

У північних рівнинних районах переважає помірно-континентальний клімат. Тут зими холодні, часто з тривалими періодами морозів і снігом, а літа теплі або спекотні з середніми літніми температурами понад +20 °C. Такі умови сприяють формуванню чітких сезонних циклів у вегетації і визначають тривалість аграрного сезону.

У центральній частині країни клімат залишається континентальним, але з більш помірними коливаннями температур завдяки опосередкованому впливу гір. Зими помірно холодні, літо тепле, а кількість опадів розподіляється рівномірно протягом року. У горах температура знижується з підйомом у височину, а хуртовини й сніг на вершинах можуть тривати значно довше, ніж у низинах.

У південних і східних гірських районах клімат стає альпійським та гірським, де зима сувора з тривалим сніговим покривом, а літо коротке і прохолодне. Висота над рівнем моря визначає кількість опадів: найвища денсивація опадів спостерігається на схилах гір, які зустрічають вологі повітряні маси.

Кількість опадів у Сербії коливається у широкому діапазоні — від приблизно 500 мм на рік у північних степових районах до понад 1500 мм у горах. Опади найбільш інтенсивні в теплу половину року, з максимумами в травні–червні.

Внутрішні води

Річка Сава

Тиса. Панорама

Каньйон річки Нера

Територія Сербії характеризується розвиненою гідрографічною мережею, яка тісно пов'язана з особливостями рельєфу, клімату та розташуванням країни на перетині декількох великих басейнів водних потоків. Більша частина країни входить до басейну Дунаю — головної водної артерії країни. Сербія не має морського узбережжя, але завдяки потужній мережі річок і численних водосховищ внутрішні води відіграють важливу роль у формуванні природних умов, економіці, судноплавстві та культурному житті.

Гідрографічну мережу Сербії складають сотні річок, що належать до басейнів Чорного, Адріатичного і Егейського морів. Проте понад 90 % території країни дренується в басейн Дунаю, а решта вод стікає до суміжних басейнів через притоки, що перетинають гірські хребти.

Найбільш значущою річкою є Дунай, який перетинає Сербію із заходу на схід приблизно на 588 км, а надалі впадає в Чорне море. Він формує природні умови для судноплавства, торгівлі та розвиток низки міст, зокрема столиці — Белграда. До системи Дунаю також належать кілька великих приток:

• Сава — одна з головних річок Сербії, що впадає в Дунай у Белграді; річка є важливим шляхом для транспорту та зрошення північних рівнинних районів;
• Морава — найбільша річка, яка повністю протікає сербською територією, утворюючись із злиття кількох приток і також впадаючи в Дунай; вона відіграє ключову роль у зрошуванні, а її долина слугує важливим транспортним коридором;
• Тиса — велика права притока Дунаю, що проходить через північні частини країни (Воєводина), забезпечуючи водні ресурси для сільського господарства й екосистем;
• Дрина — річка, що частково формує природну кордонну лінію із Боснією і Герцеговиною; використовується для гідроенергетики та водопостачання;
• Нера, Тара, Рзав та інші середні й малі річки доповнюють загальну водну мережу Сербії.

Сербія не має природних великих озер. Наявні тільки значні водойми штучного походження. Найбільші з них:

• Джердап та Джердап II — великі штучні водосховища на Дунаї, що виконують гідроенергетичну, судноплавну та водозабірну функцію;

Природний резерват Обецка бара. Заплавне озеро

• Озеро Власина — частково природне і частково регульоване водосховище на однойменній річці в гірській частині Сербії;
• Перугацьке озеро — водосховище на Дрині, важливе для гідроенергетики та рекреації;
• Ечка — великий рибний став/система озер у Воєводині, значимий як для аквакультури, так і для збереження водних екосистем.

Крім того, на теренах Сербії є кілька природних боліт та невеликих заплавних озер, що формуються в заплавах річок під час повеней і сприяють біорізноманіттю. Важливо, що Сербія має не лише природні, а й штучні канали та водні системи для управління водними ресурсами, особливо у низовинних районах Воєводини, де для зрошення і запобігання повеням створено мережу каналів.

Ґрунти

Центральна Сербія. Передгірський агроландшафт

Ґрунти Сербії відрізняються помітною різноманітністю завдяки варіативному рельєфу, клімату, материнським породам та унікальному розподілу рослинності. У Паннонській низовині домінують родючі чорноземи та темно-каштанові ґрунти, що утворилися на глибоких алювіальних та еолових відкладах. Ці ґрунти мають хороший гумусовий горизонт і сприятливі для вирощування зернових, технічних та інших сільськогосподарських культур.

У перехідних зонах між рівнинами та пагорбами поширені переважно сірі лісові ґрунти з помірним гранулометричним складом, які також досить родючі та активно використовуються у сільському господарстві або для пасовищ.

У гірських районах поширені бурі лісові ґрунти, кам'янисті дернові та карбонатні ґрунти, що сформовані на основі вапняних і метаморфічних порід. Такі ґрунти мають меншу продуктивність для сільського господарства, проте вони важливі для підтримки місцевих лісових екосистем. Локальні різновиди ґрунтів утворюються на чорноземних, алювіальних та болотних відкладах у долинах річок і низинах, де умови водності та клімату сприяють їхній специфічній структурі.

Охорона природи

Національний парк Тара

Охорона природи в Сербії є однією з ключових складових сталого розвитку та збереження природної спадщини. Країна володіє значною частиною європейського біорізноманіття, і численні види флори та фауни, включно з рідкісними і ендемічними, потребують комплексних заходів охоронного режиму.

Однією з головних форм охорони природи є природоохоронні території, у першу чергу національні парки, природні резервати та парки. До найвідоміших належать:

• Національний парк Тара — гірська територія з густими мішаними лісами, що є домом для багатьох великих ссавців і рідкісних рослин;
• Національний парк Копаоник — значний гірський масив із високим біорізноманіттям та різними лісовими угрупованнями;
• Природний резерват Обецка бара — важлива водно-болотна екосистема з великою кількістю птахів, риб і водних рослин;
• Природні резервати Тітелцкі брег і Осредак, що охороняють унікальні ландшафти та біоти — степові екосистеми та водно-болотні угруповання.

Національний парк Копаоник

Окрема увага приділяється моніторингу популяцій рідкісних та зникаючих видів, таким як великі хижаки й рідкісні птахи. Такі заходи включають облік, відновлення місць проживання за участю наукових установ та громадських організацій. На національному рівні функціонують закони та програми, що захищають понад 1700 видів флори і фауни, а також регулюють мисливську, рибальську та лісову діяльність для забезпечення їхньої тривалої присутності в природі.

Важливу роль відіграють також міжнародні зобов'язання Сербії щодо біорізноманіття, включно з імплементацією багатьох директив Європейського Союзу щодо охорони середовища та природних ареалів, що сприяє формуванню ефективних стратегій збереження видів і ландшафтів. Попри всі зусилля, країна стикається з сучасними викликами — урбанізацією, деградацією середовища та змінами клімату, що потребує продовження активної охоронної діяльності.

Історія

Мапа Сербії, включно із частково визнаною Республікою Косово

Сербія заселена сербами й іншими слов'янськими племенами з VI—VII ст., до кінця XII ст. перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у XIII ст. і XIV ст. — незалежна держава, з XV ст. входила до складу Османської імперії і частково (з XVI ст.) Священної Римської імперії. Після двох протиосманських повстань Сербія здобула у 1830 році широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876—1877 — повну незалежність і стала у 1882 році королівством. У грудні 1918 року увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого у 1929 році на Югославію, проголошену після визволення від окупації (1941—1944) у листопаді 1945 року Федеративною Народною Республікою Югославія (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986 року Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косова і Воєводини. У березні 1991 року відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 році почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії та Герцеговини у 1992 році фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992 року, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася. У березні 1992 року і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії і Герцеговині.

Тривалий період перебування при владі Соціалістичної партії Сербії завершився в 2000 році після бомбардувань сербських міст авіацією НАТО (1999) та введення в Косово миротворчих сил ООН. У червні 1999 року, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1244, край перетворюється на протекторат ООН — Тимчасова адміністрація ООН в Косові, але як і раніше залишався офіційно частиною Сербії. Після 1999 року Сербія і Югославський уряд не має контролю над територією, а в 2008-му в односторонньому порядку було оголошено Республіку Косово.

У червні 2006 року, після проведеного в Чорногорії референдуму, припинив існування державний союз Сербії і Чорногорії.

Політичний устрій

Глава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.

28—29 жовтня 2006 року на референдумі була прийнята нова Конституція Сербії, яка замінила основний закон 1990 року.

Президент, уряд і Скупщина розташовані в Белграді.

Влада

Президент Сербії (серб. Председнік) обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах, може обіймати цю посаду не більше двох термінів. Згідно з Конституцією, є головнокомандуючим Збройними силами Сербії, представляє Сербію в світі, призначає послів і дипломатичних представників, пропонує Скупщині кандидатів на пост прем'єр-міністра, може розпускати Народну скупщину і накладати вето на прийняті закони. Також серед обов'язків президента оголошення надзвичайного стану, а також вручення державних нагород.

За результатами президентських виборів 2 квітня 2017 року Сербію очолив лідер Сербської прогресивної партії Александр Вучич, який набрав більше 55 % голосів.

Уряд (серб. Влада) є носієм виконавчої влади і складається з 20 членів, в тому числі прем'єр-міністра, одного або декількох віце-прем'єрів і кількох міністрів. Його склад затверджується Скупщиною Сербії більшістю голосів так само як і глава кабінету міністрів, чию кандидатуру пропонує Президент Сербії.

Згідно сербської Конституції Кабінет міністрів відповідальний за визначення та проведення політики, виконання законів і їх розробку, організовує і контролює органи державної влади і т. д.

Парламент та суди

У вересні 1990 року, під час демократичних перетворень в Югославії, була прийнята нова сербська конституція, яка заснувала однопалатний парламент — Народну скупщину (250 місць), депутати якої обираються на чотирирічний термін.

Орган конституційного нагляду — Конституційний суд, вища судова інстанція — Верховний касаційний суд, суди апеляційної інстанції — апеляційні суди, суди першої інстанції — вищі суди, нижча ланка судової системи — основні суди орган здійснює підбір кандидатур на посади суддів — Верховна рада юстиції.

Країни (позначено зеленим), які визнали Косово як незалежну країну. В даний час зовнішня політика країни характеризується прагненням вступити в ЄС/НАТО, дипломатичною боротьбою проти визнання незалежності автономного краю Косово і розвитком всебічних відносин з багатьма країнами світу.

Зовнішня політика

Сербські військові на навчаннях в Німеччині

За кордоном Сербія представлена ​​64 посольствами і 22 генеральними консульствами. На території самої Сербії розташовані 70 посольств і 5 генеральних консульств. Після розпаду Югославії Сербія успадкувала приблизно третину майна зовнішньополітичного відомства СФРЮ.

Сербія є членом таких міжнародних організацій як: ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Інтерпол, Всесвітній банк, Партнерство заради миру, Пакт стабільності для Південно-Східної Європи, ЮНЕСКО, Всесвітня туристична організація, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня конфедерація праці, Всесвітня митна організація, Всесвітня метеорологічна організація, Всесвітня організація охорони здоров'я і так далі.

Збройні сили

Сербська армія складається з сухопутних військ, ВПС і ППО. Велика частина озброєння успадкована від СФРЮ і СРЮ. Періодично відбувається придбання нових зразків в незначних кількостях. З 2011 року служба в армії стала добровільною. До цього термін строкової військової служби був 6 місяців, альтернативної служби — 9 місяців. Військові витрати в 2011 році склали 2,8 % від ВВП країни.

Ще в 2006 році Сербія і NATO підписали договір про військову співпрацю. Сербія співпрацює з NATO в рамках програми «Партнерство заради миру». У 2014 році сторони узгодили план індивідуального партнерства за програмою, покликаною зміцнити довіру між учасниками.

Станом на 2025 рік, Сербія активно розвиває власне ракетне озброєння. Зокрема, під час військового параду «Сила єдності», була представлена новітня важка ракетна система «Sumadija/Vila» для ураження важливих цілей далеко за лінією фронту. У базовій конфігурації комплекс оснащений контейнером із двома 400-мм балістичними ракетами «Єріна», що мають дальність до 300 км і бойову частину масою 250 кг. Другий контейнер містить боєприпас «Віла-1» — важкий барражуючий боєприпас, здатний долати до 300 км, перебувати в зоні цілі та доставляти заряд масою до 450 кг.

Статус Косова

Проголошення незалежності Косова відбулося в неділю 17 лютого 2008 року, шляхом одностайного кворуму Асамблеї Косова, при 109 голосах «за» та жодного «проти», за винятком 11 представників сербської меншини, які бойкотували процедуру голосування.

З моменту проголошення незалежності Косова 116 держав визнали її як країну, втім 15 згодом відкликали своє офіційне дипломатичне визнання. Отже за станом на 4 вересня 2020 року 98 країн-членів ООН з 193 (51 %), також 22 з 27 (81 %) країн-членів Європейського Союзу та 26 з 30 (87 %) країн-членів НАТО, 33 з 57 (58 %) країн-членів ОІС визнають державу Косово.

Україна, на відміну від переважної більшості європейських країн і світу, не визнає державу Косово. Позиція з приводу визнання Косова залишається незмінною, а саме: базуючись на основоположних міжнародно-правових документах, Україна дотримується принципу безумовної поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав у міжнародно-визнаних кордонах. Україна вважає Косово невід'ємною частиною Сербії. Серед інших, п'ять країн-членів ЄС, які не визнають край як державу: Кіпр, Греція, Румунія, Словаччина та Іспанія.

Адміністративний поділ

Прапор Воєводини

Автономний край Косово і Метохія

У липні 2009 року Скупщина Сербії прийняла закон про розділення країни на сім регіонів:

• Воєводина
• Белград
• Західний регіон
• Східний регіон
• Центральний регіон
• Південний регіон
• Косово і Метохія.

Ці регіони сформовані як статистичні одиниці, які охоплюють територію певних округів з метою збору інформації для Республіканського інституту статистики і для органів місцевого самоврядування.

Округи

Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста Белград. На території автономного краю Воєводина знаходиться 7 округів, на території Косова і Метохії — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.

Демографія

Чисельність населення Сербії за підсумками перепису, що пройшов у жовтні 2011 року — 7 186 862, в 2002 році цей показник становив 7 498 001.

Сербська абетка

Дані про чисельність населення Сербії не включають населення Косова і Метохії і албанців півдня Сербії, які бойкотували перепис. Сербія знаходиться в гострій демографічній кризі з початку 1990-х років, коли смертність безперервно перевищила народжуваність (показник смертності на 2011 рік перевищує показник народжуваності — 14,2 і 9,3 відповідно). Сербія має один з найбільш негативних темпів зростання населення в світі, займаючи 225 місце з 233 країн.

Національний склад муніципалітетів Сербії, 2022 рік

За деякими оцінками, близько 300 000 осіб полишило Сербію в 1990-х роках, Приблизно 20 % з них мають вищу освіту. Через низьку народжуваність та еміграцію молоді країна входить в десятку країн світу з найбільшим середнім віком населення.

Етнічний склад

Серби є найбільшою етнічною групою в Сербії, що становить 83 % від загальної чисельності населення, якщо рахувати без Косова і Метохії. Другою за чисельністю етнічною групою є угорці — 3,9 % у всій Сербії і 14,3 % населення в Воєводині. Інші меншини включають боснійців, циган, албанців, болгар, чорногорців, македонців, словаків, русинів, румунів. У Сербії проживає і значна китайська діаспора.

Сербія має найбільше число біженців в Європі.

Серби

Мови

Офіційною мовою країни є сербська мова на кирилиці. Має загальнодержавний статус. Нарівні на регіональному та місцевому рівнях також офіційно використовуються ще 12 мов. У скупщині (парламенті) Воєводини з 2002 року офіційно можуть використовуватися (нарівні з сербською) п'ять мов: угорська, словацька, хорватська, румунська та русинська мова. У Косові і Метохії статус має також албанська.

Що стосується місцевого рівня (громада), то мова отримує там офіційний статус, якщо частка носіїв досягає певного показника. В результаті, угорська мова має офіційний статус в 30 муніципалітетах Воєводини, словацька — у 13, румунська — в 9, русинська — у 8, хорватська — в 3, чеська — в 1. Лише в окремих громадах Центральної Сербії офіційний статус також мають інші мови.

Релігія

Сербія — світська держава. Конституція і закони Сербії гарантують свободу віросповідання.

Згідно з переписом населення 2002 року, без Косова:

• православних — 6 371 584 (85,0 % населення),
• католиків — 410 976 (5,5 % населення),
• мусульман — 239 658 (3,2 %),
• протестантів — 80 837 (1,1 % населення).

Міста

У Сербії налічується 6167 населених пунктів. 24 з них є містами.

Найбільші міста Сербії Дані сайту GeoNames.
	№	Назва	Регіон	Населення
Белград Нові-Сад	1	Белград	Центральна Сербія	1 687 132	Ніш Крагуєвац
	2	Нові-Сад	Воєводина	341 625
	3	Ніш	Центральна Сербія	282 245
	4	Крагуєвац	Центральна Сербія	197 417
	5	Лесковац	Центральна Сербія	144 206
	6	Суботиця	Воєводина	141 554
	7	Крушеваць	Центральна Сербія	128 752
	8	Кралєво	Центральна Сербія	125 448
	9	Панчево	Воєводина	123 414
	10	Зренянин	Воєводина	123 362

Белград, Новий Сад, Крагуєваць і Ниш діляться на кілька муніципалітетів. Решта міст Сербії організовані як єдина територія місцевого самоврядування.

Література

Досітей Обрадович

Появу сербської писемності пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія. Перші пам'ятники сербської літератури датуються XI ст., вони написані глаголицею. Уже в XII ст. з'являються тексти, написані кирилицею. У цей же період написана найдавніша з відомих книг сербською кирилицею — «Євангеліє» захумского князя Мирослава. Вона є найдавнішою і красиво ілюстрованою сербською книгою під час Середньовіччя.

За часів турецького панування серед сербів поширювалася лірична і епічна література.

У XVII ст. в сербській літературі з'явилися тенденції бароко. Під його впливом творили Андрія Змаевич, Гаврило Стефанович Венцловіч, Йован Райіч, Захарія Орфелін та ін. Досітей Обрадович був найвидатнішим діячем епохи Просвітництва, а найзнаменитішим представником класицизму став Йован Стерія Попович, хоча в його творчості були і елементи романтизму.

Значну роль в становленні сербської літератури та в розвитку раннього романтизму зіграв чорногорський князь-митрополит Петро II Петрович. Головною темою його віршів стала боротьба чорногорців і сербів проти турків-османів, а його драматична поема «Гірський вінець» проповідувала ідею об'єднання південних слов'ян.

Під час національного відродження в першій половині XIX ст. Вук Караджич перевів Новий Заповіт на сербську народну мову і реформував сербську мову і орфографію. Цим було закладено основи для сербської літератури Нового часу. Відомі сербські автори XIX століття: Бранко Радічевіч, Петар Петрович Негош, Лазу Костич, Джура Якшич і Йован Змай. XX століття в сербській літературі ознаменувалось такими іменами як Іво Андрич, Ісидора Секуліч, Мілош Црнянський, Меша Селімович, Добриця Чосич, Данило Кіш, Олександр Тішма. Серед поетів відомими були: Мілан Ракич, Йован Дучіч, Десанка Максимович, Міодраг Павлович, Мирослав Антич, Бранко Мільковіч і Васко Попа.

Наприкінці XX ст. і на початку XXI ст. найбільш відомими авторами стали Давид Албахарі, Милорад Павич, Момо Капор, Горан Петрович, Світлана Велмар-Янкович, Светіслав Басара.

Україно-сербські відносини

Сербський священик під час Відована. Це головне національне свято Сербії. У християн день присвячений святому Віту.

Свята

• 1 і 2 січня — Новий рік
• 5 січня — Туціндан
• 7 січня — Різдво
• 14 січня — Православний Новий рік
• 27 січня — День Святого Сави
• 15 лютого — День державності та День сербської армії
• Великий понеділок
• Велика п'ятниця
• Великдень
• 1 і 2 травня — День праці
• 9 травня — День Перемоги
• 28 червня — Відовдан
• 21 жовтня — День пам'яті жертв Другої світової війни
• 11 листопада — День перемир'я у Першій світовій війні

Див. також

• Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Сербії
• Список ссавців Сербії
• Ізраїльсько-сербські відносини
• Албано-сербські відносини
• Нова Сербія — історичний регіон в Україні створений XVIII столітті сербськими переселенцям

Література

• Атлас вчителя: Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
• Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
• Апродов В. А. Природа мира. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 368 с. — ISBN 978-5-244-01122-7 (рос.)
• Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. — ISBN 978-617-527-106-3
• Білодід І. Вук Караджіч в історії укр.-серб. наук. зв'язків. — К., 1965.
• Гвоздецький Н. А. Природа мира. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. (рос.)
• Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Природа мира. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 399 с. (рос.)
• Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с.
• Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
• Гнатюк В. Зносини українців з сербами. У наук. зб. присвяченому М. Грушевському. — Л., 1906.
• Гольберг М. Півд.-слов. зв'язки «Руської Трійці». У зб. Міжслов. літ. взаємини, випуск 2. — К., 1961.
• Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
• Гуць М. Сербо-хорв. народна пісня в Україні. — К., 1966.
• Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837—1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. — К., 1970.
• Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
• Довгань Г. Д., Сиротенко А. И., Стадник А. Г. Страноведение: Справочник. — Харьков : Веста: Изд-во «Ранок», 2007. — 480 с. — ISBN 978-966-08-1737-1 (рос.)
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія   : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
• Країни світу і Україна: Енциклопедія. В 5 т. — Т. 1: Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа / Кудряченко А. І. (голова редкол.), Ткаченко В. М., Бульвінський А. Г. [та ін.]. Наук. ред. А. Г. Бульвінський. ДУ "Інститут всесвітньої історії НАН України. — К. : Вид-во «Фенікс», 2017. — 564. с. — ISBN 978-966-136-474-4
• Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 303 с. (рос.)
• Мартинов А. Ю. Сербія [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 537. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
• Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
• Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
• Шевченко Ф. Серби і болгари в укр. коз. війську. У вид. Питання історії та культури слов'ян.. — К., 1963.
• Albala, Ken, ed. (2011). Food Cultures of the World Encyclopedia. Santa Barbara, California, US: ABC-CLIO. ISBN 0-313-37627-1.
• Ćorović, Vladimir (1941). Історија српског народа (Istorija srpskog naroda). Internet, 2001) (Serbian) . Пројекат Растко: Библиотека српске културе; Projekat Rastko: Biblioteka srpske kulture. Архів оригіналу за 24 квітня 2009. Процитовано 26 серпня 2018.
• Ćirković, Sima M. (2004). The Serbs. Wiley-Blackwell. ISBN 0-631-20471-7.
• Cox, John K. (Січень 2002). The History of Serbia. Greenwood Publishing Group. ISBN 978-0-313-31290-8. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 26 серпня 2018.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання)
• Dragnich, Alex N. (1994). Serbia's Historical Heritage. East European Monographs. ISBN 978-0-88033-244-6. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
• Dragnich, Alex N. (2004). Serbia Through the Ages. East European Monographs. ISBN 978-0-88033-541-6. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
• Dragoljub Zamurović; Ilja Slani; Madge Phillips-Tomašević (2002). Serbia: life and customs. ULUPUDS. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
• Frucht, Richard, ed. Encyclopedia of Eastern Europe: From the Congress of Vienna to the Fall of Communism (2000) online [Архівовано 19 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Janićijević, Jovan (1998). The cultural treasury of Serbia. IDEA. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 серпня 2018.
• Lins, Joseph. Servia [Архівовано 10 листопада 2018 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 13. New York: Robert Appleton Company, 1912.
• National Tourism Organisation of Serbia (2004). Serbia. National Tourism Organisation of Serbia. ISBN 978-86-84643-38-6. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
• Pavlowitch, Stevan K. (2002). Serbia: The History behind the Name. London: Hurst & Company. ISBN 9781850654773. Архів оригіналу за 9 березня 2020. Процитовано 26 серпня 2018.

Посилання

• Вікісховище : Атлас Serbia.
• Географічні дані про Сербія // OpenStreetMap
• Офіційний сайт
• Національна туристична організація Сербії [Архівовано 26 лютого 2011 у Wayback Machine.]
• Огар В. В. Регіональна геологія: Навч. посібник. К., 2017
• Сербія [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Сербія, каталог посилань Open Directory Project
• Botanica Serbica - Volume 41 Issue 2
• CBD Fourth National Report - Serbia
• Geography of Serbia
• Geography of Serbia: Landscapes and Climate
• Geografichne roztashuvannja Serbii | tex.jama.v.ua
• Geography Geology General - IAEA INFCIS
• Geology of Serbia
• Geology of Serbia and potential localities
• Indicator Name: Collection of wild flora and fauna - Bioindicators
• Golija
• Kopaonik
• Kosmaj
• Kraini svitu - Serbia
• Protecting Serbia's wildlife and rare species with EU Green Agenda
• Radan (mountain)
• Rivers of Serbia
• Sava
• Serbia [Архівовано 23 вересня 2018 у Wayback Machine.] на BBC News
• Serbia
• Serbia на UCB Libraries GovPubs
• SERBIA: Geography and Landscape - The World of Info
• Serbia | History, Geography, & People
• Serbia на сайті The World Factbook (англ.)
• Serbia – Travel guide at Wikivoyage
• Serbia Biodiversity and Nature Conservation | BioDB
• Serbia | ICPDR - International Commission for the Protection of the Danube River
• Serbia - Rivers, Danube, Sava | Britannica
• Šumadija mountains
• The Soils of Serbia | Springer Nature Link
• Vojvodina